Міні-консультація №1

Інклюзія, або «особлива» дитина серед нас

Кожна дитина – це найбільший та найцінніший скарб для своїх батьків та родичів, а всі діти разом – це скарб суспільства, і від того, наскільки ми цінуємо та поважаємо кожного – залежить і наше життя у майбутньому.

Наш світ не такий безхмарний та яскравий, як нам іноді хочеться його бачити і ми, люди, намагаємося закрити очі та не помічати деяких його особливостей, думаючи, що нас це не стосується і нам це не потрібно. Однією із таких «особливостей», яка довгий час була приховано є «інвалідність», зокрема, дитяча інвалідність. Термін «інвалідність» сьогодні є некоректним та не рекомендованим до вживання, адже це в деякій мірі образливо для людини. На зміну цій термінології прийшли сучасні - «дитина з особливими освітніми потребами», «дитина з інвалідністю». До цієї категорії належать:

- діти із порушеннями слуху (глухі, зі зниженим слухом);
- діти із порушеннями зору (сліпі, зі зниженим зором);
- діти із порушеннями мовлення;
- діти із порушеннями опорно-рухового апарату;
- діти із розумовою відсталістю;
- діти із затримкою психічного розвитку

Наявність спеціальних груп, спеціальних дитячих садків, інтернатних закладів не повною мірою задовольняє рівність прав на освіту дітей, які мають особливості психофізичного розвитку, не завжди відповідає їх запитам і суспільним потребам. Тому в світі, зокрема і в Україні, впроваджується в практику інклюзивна освіта ( інклюзія).

Інклюзивна освіта — це розширення участі всіх дітей, у тому числі з особливостями психофізичного розвитку, в освітньому процесі. Вона передбачає істотні зміни в культурі, політиці та практичній діяльності навчальних закладів.

Одним із аспектів інклюзивної освіти є забезпечення ефективності навчання та виховання дітей з особливостями психофізичного розвитку в загальноосвітньому закладі. Увага зосереджується на соціалізації дітей цієї категорії та досягненні якості навчально-виховного процесу. Сучасні навчальні заклади та освітня система мають відповідати потребам усіх дітей. Змінюється не малюк, а система.

Основна мета інклюзії – якісні зміни в розвитку дітей, що мають особливості освітні потреби.

Ми маємо досвід європейських країн, де люди з особливими потребами вчаться, працюють, створюють сім’ї, виховують власних дітей. Нажаль, у нас це тільки окремі випадки. Багато хто із людей мають стереотипну думку радянських часів, що таких дітей чи дорослих треба ізолювати від світу, аби інші не лякалися, не тицяли на них пальцем, не засуджували.

Те, як ми будемо ставитися до дітей та людей із особливими освітніми потребами, залежить від виховання, від того, чи навчимо ми своїх дітей толерантного поводження з тими, у кого гірший зір, слух, хто не може ходити, хто бачить свій власний світ, хто може гірше розуміти навчальний матеріал, але тих, що також мають серце, переживають емоції і мріють – кожен про своє. Ми, батьки, повинні навчити наших дітей з повагою ставитися до тих, хто трішки інакший, допомагати їм, підтримувати, дружити та любити їх. Кожна дитина має рівні права на життя та освіту. Слід пам’ятати, що

особлива дитина – це не вирок, а виклик суспільству!

Міні-консультація №2

«Причини мовленнєвих порушень у дітей»

На сьогоднішній день в Україні значно зросла та ускладнилася кількість дітей, що мають порушення мовлення. В свою чергу мовленнєві порушення гальмують процес оволодіння усним та писемним мовленням. Тому важливо якнайшвидше діагностувати та розпочати корекційний процес, щоб до початку шкільного навчання проблема порушення мовлення зникла.

Багато людей замислюються над питанням : «Які ж причини можуть призвести до порушень мовлення у дітей?» Якщо спеціалісти діагностували порушення мовлення як самостійний дефект, а не вторинний, як наслідок органічного ураження при порушенні слуху, інтелекту, то причини можуть бути такі:

1. Порушення диференціації звуків ( фонематичне порушення, порушення слухової уваги при нормальному слуху), коли дитина не розрізнює опозиційні звуки б-п, с-з, с-ш,с-ц, р-л та інші.

2. Порушення у будові артикуляційного апарату ( укорочена під’язикова зв’язка, високе піднебіння, масивний язик, порушена іннервація м’язів язика, порушення прикусу, відсутність зубів у дитини.

3. Неправильне мовлення в дорослому оточенні дитини ( тоді дитина починає говорити за наслідуванням)

4. Ускладнена або патологічна вагітність

5. Ускладнені або патологічні пологи ( асфіксія, гематоми, родові травми)

6. Родина недостатньо уваги приділяє розвитку мовлення дитини, не читає їй, не розмовляє, не грає в ігри, а надає переваги телевізору чи комп’ютеру

7. Педагогічна занедбаність дитини

8. Спадковість

9. Вживання батьками тютюну, алкоголю чи наркотиків

10. Стреси або психічні захворювання

Шановні батьки, якщо ваша дитина має мовленнєві порушення, то потрібно прикласти максимум зусиль та терпіння задля їх подолання. Ваше мовлення має бути взірцем для наслідування. Ви повинні вирізнятися стриманістю та терпінням по відношенню до дитини, схвалювати та розвивати мовлення дитини, слухати та чути дитину, постіно з нею розмовляти, читати книжки, застосовувати поради спеціалістів, зокрема, логопеда, дозувати перегляд телевізора, виключити з переліку ігор комп’ютерні, замінюючи їх на розвивальні мультфільми. Звертайте особливу увагу на розвиток дрібної моторики вашої дитини. Пам’ятайте! «Дорогу осилить той, що йде!»

Міні-консультація №3

«Мовлення на кінчиках пальчиків наших дітей»

Мовлення людини – досить складний процес. Щоб оволодіти правильним мовленням, дитина має сприймати звернене до неї мовлення, вміти керувати органами артикуляції, контролювати власне мовлення та мовлення оточуючих людей.

Ще в 20-х роках минулого сторіччя було висунуто гіпотезу про зв’язок мовлення з рухами руки. Пізніше було доведено, що дрібні рухи пальців рук стимулюють розвиток центральної нервової системи і таким чином прискорюють розвиток мовлення.

Активне тренування дрібної моторики покращує не тільки рухові можливості, а й розвиває мовленнєві та психічну навички.

Вважається, що одним із показників інтелектуальної готовності дитини до школи є саме рівень розвитку дрібної моторики. Діти, у яких відмічається високий рівень розвитку дрібної моторики, вміють логічно мислити, в них на належному рівні розвинені пам’ять, увага та зв’язне мовлення. І навпаки, діти із низьким розвитком дрібної моторики негативно відносяться до начання, не можуть висловити власну думку, мають короткотривалу пам’ять.

Саме тому, роботу з розвитку дрібної моторики у дітей слід починати не перед вступом до 1 класу, а майже після народження дитини. Приділяючи достатньо уваги іграм, вправам, завданням для розвитку дрібної моторики рук, ми вирішуємо декілька проблем , а саме: прискорюємо та покращуємо розвиток мовлення наших дітей, розвиваємо інтелектуальні здібності малюків та готуємо їх до оволодіння навичками письма.

Вже від народження дбайливі батьки можуть робити дитині масаж пальчиків, впливаючи на активні точки, які пов’язані з корою головного мозку. Далі вводити прості вправи з віршованим супроводом ( наприклад «Куй-куй чобіток», «Сорока-ворона» і ін.), вчити дитину застібанню та розстібанню ґудзиків, шнуруванню взуття, елементарним навичкам самообслуговування. В середньому та старшому дошкільному віці робота над розвитком дрібної моторики та координації рухів руки повинна проводитися постійно ( і в садочку, і вдома) та має бути важливою частиною у підготовці дитини до шкільного навчання.

Потрібно знати, що матеріал, який використовується для розвитку дрібної моторики має відповідати віковим нормам дитини та не бути переобтяженим. Поступово матеріал ускладнюється. Остаточний результат роботи залежить від регулярності виконання та відповідності віку дитини, від інтересу дитини до виконання завдань. Щоб сприяти розвитку дрібної моторики і тим самим розвивати мовлення та пізнавальні процеси дитини, можна запропонувати наступні завдання:

Розминати пальцями тісто, глину, пластилін.

Барабанити, постукувати всіма пальцями обох рук по столу.

Плескати в долоні тихо і голосно, в різному темпі.

Стискати та розтискати кулачки.

Масажувати долоні горіхами, шишками, жолудями, шестигранними олівцями.

Нанизувати намистинки на тоненьку стрічку, робити намисто.

Двома пальцями руки (вказівним та середнім) “ходити” по столу, спочатку повільно, а потім швидко, наче вони «біжать» . Вправа проводиться спочатку правою, а потім лівою рукою.

Нанизувати великі ґудзики на нитку.

Застібати ґудзики, гачечки, замочки, закручувати кришки, заводити механічні іграшки.

Закручувати шурупи, гайки.

Ігри з конструктором, мозаїкою, кубиками.

Ігри з піском, манкою, крупами, водою.

Малювати, розфарбовувати, штрихувати, складати пазли.

Різати ножицями.

Викладання візерунків та фігур з камінчиків, сірників та паличок для рахування.

Пальчикова гімнастика без мовного супроводу та з віршованим супроводом.

Ігри з прищіпками.

Не забувайте під час виконання цих видів роботи розмовляти з малюком, коментувати дії та спонукати дитину до мовлення.

Приємного вам спілкування , корисних ігор та розумних дітей!

Діагностика аутизму у дитини

ПАМ’ЯТКА БАТЬКАМ ДІТЕЙ З ООП ЩОДО ПОВЕДІНКИ ПІД ЧАС ВІЙНИ.

• Слідкуйте за власною реакцією на те, що сталося – діти виробляють власну модель поведінки, спостерігаючи за дорослими, які відіграють важливу роль у їх житті. Тому, намагайтеся зберігати спокій і вселяти його дитині, наскільки це можливо.

• Приділяйте дитині більше уваги – чуйність та увага з вашого боку дозволять дитині висловити свої думки та відчути власну захищеність, особливо у важких ситуаціях. Якщо дитина хоче поговорити з вами про свої почуття, заохочуйте її до розмови. Виявіть розуміння того, що вона вам скаже, і поясніть, що такі почуття, як страх, гнів, сум є цілком нормальною реакцією на події. Обіймайте дитину, тримайте за руку. Це заспокоює навіть дорослих.

• Говоріть з дитиною на зрозумілій їй мові – будь-яка інформація має бути розказана дитині відповідно до її віку та рівня розвитку. Надлишок відомостей може заплутати маленьких дітей і викликати в них нові страхи та почуття незахищеності. З іншого боку, додаткова інформація допоможе дитині правильно зрозуміти, що ж насправді відбувається. Проговорюйте кожен крок та ваші плани і дії. Якщо ви прямуєте в бомбосховище, або евакуюєтеся з міста, поясніть дитині, що вдома небезпечно і що вам необхідно взяти найнеобхідніше. Особливо важливо пояснити дітям, як зараз важливо, щоб вони робили все, що просять батьки, без суперечок.

• Обмежте доступ дитини до засобів масової інформації – намагайтеся захистити дитину від перегляду фотографій та прямих репортажів з місця трагічних подій. Це особливо важливо для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку.

• Намагайтеся підтримувати звичайний розпорядок життя, переконайте дитину в тому, що вона знаходиться в безпеці – підтримка звичайного способу життя дуже переконливо діє на дитину та є для неї чітким, що не вимагає слів, доказом власної безпеки та стабільності. Відволікайте дитину доступними іграми, жартами, розмальовками тощо. Спробуйте дудлінг. Це просте малювання візерунків або зображень. Можна намалювати рибок, кружечки, квадрати, листочки чи щось інше і разом з дитиною заповнювати кожен елемент різними візерунками, лініями і т.п. Якщо ви знаходитесь у бомбосховищі, підвалі, без доступу до олівців/ручок/ігор/розмальовок і т.п., можна рахувати людей навколо, шукати кольори (наприклад на одязі людей), обводити пальчиком свою руку. Читайте книжки, вірші або розповідайте ті, які пам’ятаєте. Намагайтесь говорити спокійним і розміреним голосом. Якщо у вашої дитини є улюблена книга (вірш, казка) і вона просить весь час саме її, то повторюйте її хоч і 100 разів! Бо передбачуваність – це безпека, це заспокоює.

• Не забувайте про власний душевний стан – оскільки ви є головним джерелом допомоги та підтримки дитини, ви повинні дбати про себе. Спілкуйтеся з сім’єю та друзями, діліться своїми почуттями та переживаннями з іншими дорослими, особливо з тими, хто переживав щось подібне. Намагайтеся дотримуватися збалансованого режиму харчування. Практикуйте разом з дітьми “квадратне” дихання, яке застосовують у стресових ситуаціях і за панічних атак: вдих (4 секунди) – затримка дихання (4 секунди) – видих(4 секунди) – затримка дихання(4 секунди) .

• Базові потреби – вода, їжа, сон.

КОНСУЛЬТАЦІЯ

«ГРА, ЯК МЕТОД НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ООП»

Гра дає змогу дитині пізнавати світ та розвиватися без прямих вказівок до навчання. Гра знімає більшість обмежень, з якими дитина стикається в повсякденному житті. Натомість це ще й можливість здобувати нові знання й навички. Діти з ООП отримують корекційну, дефектологічну, психологічну підтримку у вигляді спеціалізованих розвивальних занять із фахівцями. Тому гра для них – особливо важлива, адже вони можуть розкриватися самостійно, без заданого дорослими напрямку. Варто лише підібрати гру, яка буде дитині цікава, доступна, дасть змогу збалансувати вербальне та невербальне спілкування. У грі найпростіше налагодити контакт та співпрацю, якщо дитина має особливості у вербальному спілкуванні.

Найбільш корисними серед дидактичних та настільних ігор для дітей з ООП є:

-“лєго” та його варіації;

- ігри на співставлення та пошук деталей (можна робити як самостійно, так і разом із дитиною);

- настільні ігри “на везіння”, а не на основі здібностей (наприклад, гравці вибирають собі карту, не бачачи малюнку, і в кого найбільша за характеристикою малюнку карта, той і виграє);

-настільні ігри, у яких немає необхідності говорити чи розуміти мовлення: наприклад, “бродилки” з простими правилами, де треба кидати кубик і рухатися вперед.

Коли ви пропонуєте дитині з ООП гру, важливо пам’ятати:

-гра починається з мотивації і триває, доки в дитини зберігається зацікавленість. Грати з примусу дитина не буде;

-не всі ігри, які ви любили в дитинстві, “зайдуть” і вашій дитині;

-ігрових навичок треба навчати. Діти з ООП не завжди можуть навчатися ігор самостійно з природного середовища та оточення;

-якщо нецікаво вам, то й дитина, найвірогідніше, не зацікавиться грою;

-навчальний компонент знижує зацікавленість у грі.

Корекційні вправи для неспокійних дітей

Для неспокійних, імпульсивних дітей доцільно заняття чергувати зі спеціальними вправами, які вимагають спокою і самовладання.

Ці вправи можуть бути наступними:

1. Посидіти спокійно 5-10-15 секунд.

2. Посидіти мовчки, заклавши руки за спину.

3. Повільно мовчки проводити рукою по краю стола.

4. Тихо встати і сісти.

5. Тихо пройти до вікна (до двору), повернутися на своє місце і сісти.

6. Тихо підняти і опустити книжку (можна кілька разів).

Корекційні вправи для досягнення відповідної швидкості рухів

Ці вправи доцільно проводити з інертними, малорухливими дітьми.

1. Прибрати зі столу руки швидко по команді.

2. Швидкі рухи по команді (підняти руку, простягнути в сторону і т.д.).

3. Швидко постукати по столу 3, 4, 5 раз.

4. Швидко вийти з-за столу, сказати своє ім’я (або вік, або адресу) і сісти на місце.

5. Швидко підняти якийсь предмет (попередньо вчитель його упускає).

6. Швидко витерти дошку.

7. У швидкому темпі називати показувані предметні картинки.

8. Коли дитина навчиться складати пірамідку, збирати мотрійку, можна влаштовувати з нею змагання «Хто швидше». Вчитель одночасно з нею складає таку ж пірамідку, іноді випереджаючи дитину, іноді надаючи «перемогу» їй.

Корекційні ігри

Гра «Маленька господиня»

Хід гри – розвиток у дітей навичок самообслуговування, формування уміння слухати інструкцію (вказівку) і виконувати її.

Використовуються іграшкові лялькові меблі, посуд. Дитині пропонується обставити кімнату. Дається одна вказівка, дитина її виконує. Після цього дається інша вказівка. Наприклад: «Поставити шафу, диван, стіл, стільці» і т.п. «Посади ляльку. Дай їй тарілку. Налий туди борщ. Погодуй її. Прибери посуд. Поклади ляльку спати» і т.п. (кожного разу виконується тільки одна дія).

Цю гру можна використовувати і для розвитку мовлення. Дитина повинна розповідати про те, що вона робить. Наприклад: «Я саджу ляльку. Я даю їй тарілку. Наливаю їй борщ. Я годую ляльку.» і т.п.

Вправи для визначення кольору, форми, величини

1. 1. Показується якась фігурка з кольорової геометричної мозаїки (ромб, круг, трикутник). Дитина повинна вибрати таку ж за формою (кольору).

2. Показується певна фігурка (з тієї ж мозаїки), а потім вона прибирається. Дитина по пам’яті повинна підібрати таку ж.

3. Розкладання різнокольорових кульок, кружечків, паличок в кучки по кольору.

4. Складання різних пірамідок.

5. Будування ланцюжком кубиків однакового розміру і одного кольору. Будування кубиків різної величини в ряд за принципом поступового зменшення розміру кожного наступного кубика.

6. Виставляють однорідні предмети різного розміру (грибочки, човники, ляльки і т.д.). дитині пропонують показати найбільшу – найменшу.

7. Розкладаються різні предмети контрастних кольорів. Дитині пропонують відокремити предмети одного кольору від предметів іншого кольору. Потім вчать правильно називати ці кольори; поступово вводять нові. Шляхом вправ на різних предметах, групуючи їх і називаючи колір, дитина навчається правильно розпізнавати і називати кольори. Можна використовувати намистинки, кульки, мотки ниток, смужки паперу, палички, прапорці, ґудзики, предмети, зроблені з пластиліну (кульки, ковбаски, яблучка) і т.д.

«Яким буває цей предмет?»

Мета: розвиток уміння виділяти властивості предметів, творчого мислення, мови.

Хід: потрібно придумати якнайбільше властивостей: яким буває будинок, дерево, автомобіль, корабель, метелик, кішка.

(Наприклад, будинок буває великим, маленьким, дерев'яним, новим, старим).

«Подумай та відповіси»

Мета: розвиток критичного та логічного мислення.

Хід: задаємо дитині наступні питання:

-Що зображено на малюнку?

-Що зайве на малюнку?

-Чому саме цей предмет тут зайвий?(з ним не можна гратися, це фрукт-його можна з’їсти і.т.д.)

Отже, навчатися грати з дитиною – важливо, бо спільна гра з батьками (вихователем) дає змогу покращити взаємини, а також полегшити подальші заняття, якщо вони не дуже бажані для дитини.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ